У Правдинській школі-інтернаті, якою вже понад 30 років опікується ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання», пролунав останній дзвоник.
У Правдинській школі-інтернаті, якою вже понад 30 років опікується ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання», пролунав останній дзвоник. Безперечно, заводчани не могли пропустити цю щасливу для своїх юних підшефних мить, тож, зібравши гостинці, вирушили на Великописарівщину.
Там їх із нетерпінням чекали більше 60 дітлахів. Сумських машинобудівників вони сприймають не інакше, як власних других матусь і татусів. «Діти не вміють любити удавано, наполовину… Тому їхня приязнь – це не тільки честь, а й велика відповідальність. Щоразу, дивлячись в їхні очі, ми знову й знову переосмислюємо життєві цінності і точно знаємо, що будемо поруч – доки вони не зітнуться на ноги, доки відчуватимуть у нас потребу», – зазначила голова жіночої ради підприємства Марина Семчук.
За її словами, цьогоріч у Правдинській школі-інтернаті немає випускного класу, так що і в СНВО, і безпосередньо у навчальному закладі до організації свята останнього дзвоника підійшли по-особливому. «Зазвичай у такі поїздки максимум уваги приділявся випускникам, для яких об’єднання комплектувало так звані дорожні валізи з найпотрібнішими речами. Нині ж ми вирішили потішити перед канікулами всіх підшефних, придбавши коштом підприємства спортивне взуття, нижню білизну і, звісно ж, найрізноманітніші солодощі. Був і подарунок-сюрприз. Правдинці (а вони, між іншим, неймовірно артистичні натури) мріяли про те, щоб зшити собі нові концертні костюми. Тепер бажання може стати реальністю – необхідні тканини ми закупили», – додала Марина Василівна.
Жваво пройшла й загальнозаводська доброчинна акція, котра відбувається щоразу напередодні візиту до вихованців інтернату. Власне, сумські машинобудівники передали дітям багато добротного одягу, взуття та іграшок.
Разом із тим ретельно готувалися до зустрічі з правдинцями окремі структурні підрозділи Сумського НВО, що мають цілі підшефні класи у даній альма-матер. Приміром, колектив спеціального конструкторського бюро піклується про найменшеньких вихованців школи, яким по 5-6 рочків. «Наші малюки цьогоріч вперше почули, як лунає останній дзвоник. Емоцій просто через край! – зізналася інженер-конструктор СКБ Ірина Кочмак. – Ми думали порадувати їх чимось особливим з такої нагоди, та коли поцікавилися, чого більше за все хочеться, почули: «Цукерок!!!» Що ж, слово дитини – закон, так що накупили своїм ласунам смаколиків».
Як виявилося, аналогічні вподобання мають і дітлахи більш старшого віку. Зокрема, цех №5 шефствує над восьмим класом, і його побажання звучало приблизно так: «Що носити та чим грати ви нам вже навезли, так що хочемо солодке свято живота». «Замовлено – виконано», – запевнила майстер цього підрозділу Тетяна Щелинська.
До слова, «зачепитися» десертні калорії, мабуть, не встигли, адже теперішній останній дзвоник у Правдинці перетворився на масове спортивно-розважальне дійство, до якого охоче долучилися і дорослі, і малі. Отриманих позитивних емоцій повинно вистачити як мінімум до наступної зустрічі сумських машинобудівників зі своїми підопічними, що запланована на День учителя.
